Звяжіться з нами
044 209 23 52
067 233 50 58
Звяжіться з нами
044 209 23 52
067 233 50 58
Ні для кого не секрет, що основою існування будь-якої держави є міцна економіка, яка істотно залежить від стану бізнесу. Іншими словами бізнес – це «священна корова», як одного разу сказав Генеральний прокурор України Юрій Луценко. Нагадаю, що чинна влада обіцяла захищати бізнес від так званого тиску з боку правоохоронних органів та припиняти будь-які методи «придушити» бізнес.
Перші кроки у цьому напрямку вже є. Останнім часом Генеральний прокурор України публічно виступав із вимогами заборонити проведення обшуків у форматі «маски-шоу», негативно ставився до вилучення комп'ютерної техніки та коштів. Надалі Генеральний прокурор України навіть підписав низку наказів та розпоряджень, які мали попередити зловживання з боку слідства під час проведення слідчих дій і до певної міри захистити бізнес. На жаль, це поки що не допомогло, зловживання продовжуються, оскільки звичні методи роботи правоохоронців не так просто викорінити.
І ось перший реальний крок – уряд виступив з ініціативою внести зміни до низки законодавчих актів, які мають захищати бізнес. Отже, на цьому етапі пропонується:
1. Заборонити вилучення оригіналів документів і серверів під час обшуків, крім окремих випадків, передбачених законом (коли ці оригінали є знаряддям злочину). Це має викорінити практику, коли підприємство роками не може повернути вилучену техніку, документи.
Відмінна пропозиція, однак обов'язково потрібно передбачити відповідальність за порушення такої заборони.
2. Дозволити доступ адвоката на будь-якій стадії проведення обшуку.
Однозначно позитивна подія. Сама присутність професійного адвоката вже стане на заваді будь-яким зловживанням. Важливо зазначити, що законом пропонується внести норму, яка передбачає можливість визнання доказів, одержаних у ході такого обшуку (без адвоката), неприпустимими. Нагадаю, що на сьогоднішній день, якщо обшук уже розпочався, доступ адвоката до місця проведення обшуку дуже складний.
3. Ввести звуко- та відеофіксацію проведення обшуків та інших слідчих дій. Це має ліквідувати практику формального розгляду судом клопотань слідчих органів.
Маю визнати, що не всі судді формально розглядають клопотання та йдуть на поводу у керівників слідчих та прокурорських органів. За це їм дякую. Проте, кількість клопотань, що подаються органами досудового розслідування та обмеження термінів їх розгляду настільки велика, що рано чи пізно це призведе до формалізму, нівелюючи цим інститут слідчого судді. У разі введення обов'язкової фіксації, час на розгляд слідчим суддею всіх клопотань ще збільшиться, тому потрібно буде або збільшувати час на розгляд клопотань, або збільшувати кількість суддів, або ліквідувати практику «завалення» слідчих суддів клопотаннями. На мою думку, останній варіант найприйнятніший (якщо переглянути статистику кількості поданих клопотань, складається враження, що у нас найбільша злочинна країна у світі).
Окрім того, Міністр юстиції України виступив з ініціативою припинити практику повторного відкриття кримінальних проваджень. Це також позитивний момент, оскільки в деяких випадках кримінальні провадження розслідуються кількома управліннями не лише в одній структурі, а й у кількох (прокуратура, податкова міліція, національна поліція, СБУ тощо).
Якщо ж говорити про зворотню сторону медалі, то в законопроекті не сказано НІЧОГО про відповідальність посадових осіб за порушення тих чи інших правил, зазначених у ньому.
Залишається запастися терпінням і вірою, що бізнес таки зможе отримати довгоочікуваний захист і справді стане «священною коровою», якою будуть дорожити, а не «доїти».
АТ «Адвокатська фірма «ADVICE»
Керуючий партнер, адвокат Кулаков Віталій
Багато хто знає, що ведення бізнесу в нашій країні пов'язане з низкою труднощів, у тому числі пов'язаних із взаємовідносинами з податковими, правоохоронними, прокурорськими органами. Непоодинокі випадки, коли під час проведення перевірок працівники проводять вилучення документів та інших предметів на підприємстві, при цьому забираючи з собою все, що вони вважають за потрібне. Ось у черговій статті ми спробуємо розібратися про правомірність дій правоохоронних органів під час проведення такої слідчої дії, як виїмка.
У статті 178 Кримінально-процесуального кодексу України викладено підстави щодо виїмки. Так, виїмка документів проводиться лише у випадках, коли є точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, перебувають у певної особи чи певному місці. Вилучення проводиться виключно на підставі мотивованої постанови слідчого.
Здавалося б все зрозуміло, але давайте розкладемо все по поличках.
Перше. Вилучення документів – це слідча дія, яка може бути проведена виключно за наявності порушеної кримінальної справи. Тому листи правоохоронних органів із вимогами надати останнім документи без вказівки на наявність кримінальної справи є протиправними.
Друге. Слідчий повинен мати точні дані про предмети та документи, що підлягають виїмці. Тому вимоги органів надати «всі документи», «останні документи», «що стосуються того чи іншого», «за період…» та з іншими подібними формулюваннями також є такими, що не відповідають закону. При виїмці має бути конкретно зазначена назва документа (його номер, дата) або предмета (з чіткими ознаками), а також конкретна особа або місце (його адреса, місцезнаходження), де знаходяться документи або предмети. Якщо не буде зазначена дана інформація, то слідчу дію можна вважати обшуком. Але для обшуку потрібні інші підстави і потрібне дотримання іншого порядку.
Третє. Предмети та документи, що підлягають виїмці, повинні мати значення для справи. Таким чином, слідчий повинен зазначити, яке відношення до справи мають ті чи інші документи чи предмети, що підлягають вилученню. Це досить важливе зауваження, оскільки останнім часом почастішали випадки, коли вилучаються під час виїмки всі документи, у тому числі й ті, які абсолютно не мають жодного значення для справи, жодним чином не вплинуть на встановлення об'єктивної істини. Наприклад, проводиться перевірка за конкретними контрагентами підприємства за певний період, а вилучаються документи за іншими компаніями, за інший період діяльності.
Четверте. Вилучення документів проводиться виключно на підставі постанови слідчого, у провадженні якого знаходиться справа. Інші листи, наприклад, оперативних підрозділів тощо, не повинні братися до уваги.
Особливу увагу викликає виїмка із житла чи іншого володіння особи оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів. Ця слідча дія проводиться виключно за мотивованою ухвалою суду.
Ключовим моментом є саме вмотивована постанова. На жаль, останнім часом спостерігається проблема з таким мотивуванням у суду. Непоодинокі випадки, коли судді розглядають подання слідчих на формальному рівні без детального вивчення матеріалів справи. Бувають випадки, коли кримінальна справа складається з десятків томів, а слідчий приносить подання лише на одній сторінці і суд задовольняє його, не вивчивши підстав для проведення слідчої дії і, найголовніше, не переконавшись у тому, а чи не будуть порушені права особи, чи відповідає подання вимогам закону тощо. Складність викликає те, що якщо постанову слідчого хоч можна оскаржити до прокуратури або суду (для розгляду на стадії попереднього засідання), то постанови судді неможливо оскаржити, оскільки в законі така дія не передбачена. Аналізуючи таке положення вважаю, що законодавець запровадив таке обмеження лише для того, щоб суд, як остання інстанція, точно за законом приймав відповідальне рішення про обмеження прав людини або юридичної особи. Шкода, що така остання інстанція або через свою завантаженість, або через формальність, або через небажання ігнорує такі дії, як перевірка дій слідчого на предмет відповідності їх закону при задоволенні уявлень. Якщо у нас такий порядок розгляду уявлень слідчого, давайте тоді спростимо кримінальний процес, нехай усе вирішують слідчі без суду. Тоді й час слідчого економиться і буде хоч найменший шанс на оскарження незаконних дій.
Це, звичайно, не єдина проблема кримінального процесу, але одна з важливих. Висновок один, необхідний у новому кримінально-процесуальному кодексі України, який готується до прийняття, в обов'язковому порядку передбачити оскарження незаконних дій.
АО «Advice»
Адвокат Кулаков Віталій
З 1 січня 2013 р. набула чинності нова законодавча норма, згідно з якою фізичні особи зобов'язані надавати паспорт під час купівлі та продажу валюти – зміни до Постанови НБУ № 502 від 12.12.2002 р. У такий спосіб НБУ хоче зменшити попит населення на валюту.
Цей метод, швидше за все, працюватиме у парі з можливим запровадженням додаткового збору на продаж валюти. Незважаючи на те, що так звана паспортизація не є для населення України чимось особливим (починаючи з жовтня 2011 р.), все ж таки спробуємо проаналізувати нові вступні. Так, банк може здійснювати операції на суму, яка не перевищує 50 000 гривень, за умови пред'явлення документа, що засвідчує особу. У разі проведення операції понад 50000 гривень фінансова установа зобов'язана зазначити у довідках та квитанціях П.І.Б. особи, серію та номер паспорта (іншого документа), дату видачі та орган, що його видав, місце проживання (реєстрації), ідентифікаційний код (за наявності). Крім цього, касир або інший співробітник зобов'язані протягом робочого дня зберігати копії сторінок документа. Ще одним нововведенням (згідно з п. 1.5 Постанови НБУ) є заборона операцій протягом дня на суму понад 150000 гривень.
Вочевидь, що зазначені методи спрямовано на скорочення валютного попиту, зокрема і запобігання відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом.
Проте, навряд чи такі методи зможуть суттєво покращити економічні показники країни. За великим рахунком запровадження таких методів фактично не є боротьбою з причинами тінізації, а заходами наслідків від неї. Адже погодьтеся, «тіньовики» як були, так і залишаться, оскільки їх послуг потребують багато наших співгромадян, здебільшого ті, які якраз і мають відношення до прийняття різноманітних нововведень. У деяких регіонах продовжують працювати «тіньові» обмінні пункти, у деяких на обміні стоять так звані «міняли» тощо. Цим наш народ не здивуєш… Причина одна – повністю подолати це явище поки що не вдається, а може й не дуже хочеться…
Із цього випливає висновок: від нововведень, звичайно, деяким «тіньовикам» стане менш комфортно, але погодьтеся, обмеження стосуватимуться і простих громадян, які жодного відношення до «тінізації» не мають. Чи викорінимо ми вищезгадану проблему покаже час, але дуже хочеться вірити в казку з хорошим кінцем…
АО «Адвокатська фірма «ADVICE»
Керуючий, адвокат Кулаков Віталій
Ось вже майже півтора року наша суверенна держава живе по новій податковій конституції, яка називається Податковий кодекс України (далі - ПКУ). Прийняття і введення в дію цього документу супроводжувалось багатьма протестами з боку представників суб'єктів підприємницької діяльності, що були небезпідставними.
Вже ні для кого не секрет, що правила "гри" податкова - платник податків постійно змінюються, що не завжди є добре. Посудіть самі, за 2011 рік в ПКУ було внесено 16 поправок, а за півроку 2012 року вже 10, тобто фактично кожні два місяці вноситься 3 поправки. І це не враховуючи різноманітних "нововведень" з боку Міністерства фінансів України, яким надано право приймати нормативні підзаконні акти, якими затверджуються, змінюються, впроваджуються різні нові форми декларацій та іншої звітності тощо.
На мою думку, спочатку необхідно детально вивчити досвід наших сусідів в області оподаткування, визначити фундаментальні принципи роботи податкової, спрямовані на реальне створення сервісної, а не фіскальної служби, і після цього приймати ряд рішень.
Наприклад, в податковому законодавстві Російської Федерації існує 12 факторів, по яким податковий орган визначає особу, яка має підлягати перевірці. При цьому, будь-який платник податків ознайомлений з цими факторами і фактично аналізуючи свою роботу може реально, як кажуть, передбачити собі перевірку. Це дозволяє йому чітко планувати свою роботу, направляти її в таке русло, щоб не відповідати вищезазначеним факторам, щоб у подальшому не допустити перевірку та зберегти свою працездатність.
У нашій же країні несподівано отримати наказ і направлення на позапланову перевірку - це вже норма, здивувати якою важко. Результатом таких перевірок, як правило, є складання Акту і подальше винесення повідомлення-рішення. Важливим є той факт, що об'єктивність, повнота, і правомірність проведення таких перевірок досить сумнівні. Кожен податковий інспектор здійснюючи перевірку не може не знайти порушення, адже вищестоячий начальник завжди ставить "планові фінансові показники", без виконання яких інспектор повернутися не може.
Якщо говорити пор кількість перевірок, то в Російській федерації, не дивлячись на її територію, перевірки проводяться на рік - у 0,8% - платників податків і у 0,5% - представників малого бізнесу. Якщо ми говоримо про реальні перевірки представників нашого бізнесу, то наші показники у процентному співвідношенні більш значне, ніж у наших сусідів, не дивлячись на те, що голови ДПС декларують зменшення кількості перевірок.
Примечательным является пример РФ в плане результатов рассмотрения жалоб налогоплательщиков. Так, в РФ около 80% решений налогового органа обжалуется в вышестоящий орган в так называемом досудебном порядке, при этом около 42 % жалоб удовлетворяется полностью или частично. К сожалению, мы такими показателями похвастаться не можем, поскольку проверки, как на первом этапе, так и на этапе обжалования, являются формальными, необъективными, такими, которые проводятся без детального изучения аргументов налогоплательщика.
Если говорить о судебных спорах, то тут РФ очень далеко ушла вперед относительно процентного соотношения выигранных и проигранных дел налогоплательщиками. Так, в РФ в 2011 году налоговые органы выиграли 57% судебных споров, а налогоплательщики 43% соответственно. По данным нашей налоговой службы, налогоплательщики выигрывают не более 8% споров. Согласитесь, цифры весьма внушительные. Неужели наши налогоплательщики так слабы в правовом плане или сотрудники налоговых служб гиперквалифицированы?
Каждый налогоплательщик, который хоть раз сталкивался в споре с налоговой в суде, скажет откровенно и прямо, что, к сожалению, наша судебная система не в состоянии реально защитить налогоплательщика, поскольку, наверное, интересы государства превыше всего!!! Иначе я не знаю, как объяснить позицию судов, которые «откровенно» становятся на сторону налогового органа, при этом забывая, что именно на налоговом органе лежит обязанность по доказыванию правомерности своего решения. На практике налоговый орган практически бездействует, а все бремя доказывания лежит на налогоплательщике, т.к. именно он несет риск лишения своего имущества (в финансовом эквиваленте).
И если для налогоплательщика складывается ситуация в суде благоприятно, то не исключено, что вскоре Вас вызовут в налоговую милицию и объявят о том, что в отношении должностных лиц предприятия возбуждено уголовное дело за уклонение от уплаты налогов по ст. 212 УК Украины. После этого налогоплательщику объявят примерную сумму залога (в размере насчитанной суммы санкций) и предложат самостоятельно принять решение – бороться дальше или нет, намекнув при этом на возможный арест счетов предприятия и прекращение операций по счету. Скажите, как такая служба с такими принципами работы может стать сервисной для налогоплательщика?
Возвращаясь к опыту РФ хочется сказать, что в этой стране любые действия, связанные с уголовным преследованием за уклонение от уплаты налогов возможно лишь после завершения процедур обжалования.
В Польше, например, обязанность платить возникает только после окончательного разрешения спора. К сожалению, в нашем государстве задействованы все механизмы, которые должны по своей сути «принудить» налогоплательщика заплатить до окончательного разрешения спора.
Но рассмотрим пример, когда налогоплательщик все же выигрывает спор с налоговой службой. Результат: для налогоплательщика – потеря времени, сил, нервов, финансовые расходы на правовую помощь и т.п. Для налогового органа – никаких потерь, инспектор продолжает работать, проверяя других плательщиков налогов, получая зарплату и премию. Согласитесь, что в таком случае изменить принципиальные подходы к работе налоговиков невозможно.
Изменить ситуацию можно внедрив систему личной ответственности сотрудников налоговой инспекции за свои противоправные действия.
Например, в Польше существует личная ответственность служебных лиц: дисциплинарная и финансовая. Если в суде налогоплательщик доказал свою правоту, налоговый орган незамедлительно возвращает уплаченную сумму, при этом уплачивая налогоплательщику 13% годовых. В это сложно поверить, но это правильный подход, который хоть как-то сможет компенсировать неблагоприятную ситуацию налогоплательщику.
Возвращаясь к опыту РФ следует сказать, что у них очень активно развит институт возмещения расходов на правовую помощь. Имеется ввиду, что если налогоплательщик доказал противоправность действий налогового органа, он имеет право и реальную возможность компенсировать свои расходы на правовую помощь и полученные материальные убытки. Рекорд взыскания государственной пошлины и судебных расходов с налогового органа в РФ составляет 2,8 млн. рублей (примерно 95 тыс. дол. США).
Подытоживая вышеизложенное, я хотел бы сказать, что имея такие фискальные принципы работы в Украине нужно дать возможность налогоплательщику реально защитить свои права в суде и по итогам успешного дела получить компенсацию со стороны налогового органа. При этом служебные лица налогового органа – виновники такого «торжества», должны привлекаться к дисциплинарной и материальной ответственности.
Вот тогда все станет на свои места и не нужно будет менять постоянно законодательство, а налоговый инспектор или, упаси Бог, налоговый милиционер, не будет вызывать у каждого налогоплательщика раздражение уже при произношении этого слова.
Должны быть реальные и постоянные правила игры вместе с реальными последствиями нарушения таких правил.
В нашем государстве нужно менять ни сколько законодательство, сколько сам принцип – не налогоплательщик для государства, а государство для налогоплательщика. Только изменив в этом отношении принципы работы, мы сможем вернуть честное имя налоговой инспекции, только в этом случае люди реально поверят, что налоговый орган становиться реальной сервисной службой. Кроме этого, необходимо повышать уважение к налогоплательщику, независимо от того, какой размер налогов он платит.
АО «Адвокатская фирма «ADVICE»
Кулаков Виталий
З початку 2014 року Україна переживає нелегкі часи, які ускладнюються військовими подіями на сході нашої країни. У березні цього року ми стали свідками появи першого в історії незалежної України Указу Президента України від 17.03.2014 р., яким було оголошено часткову мобілізацію. З набранням чинності цим Указом Глави держави досить актуальним став термін – «військово-транспортний обов'язок». Що він означає для підприємств, яка відповідальність за порушення зобов'язань, як це вплине на матеріальний стан суб'єктів господарювання та інші актуальні питання ми спробуємо розкрити у цій статті.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військово-транспортний обов'язок – це зобов'язання, яке встановлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України в особливий період транспортними засобами та технікою, яке поширюється на підприємства, що забезпечують експлуатацію транспортних засобів. Крім того, питання військово-транспортного обов'язку детальніше регламентовані Постановою Кабінету Міністрів України № 1921 від 28.12.2000 р. "Про затвердження Положення про військово-транспортний обов'язок".
Важливо зазначити, що на даний момент дещо змінено редакцію статті 6 вищезазначеного закону, оскільки 20 травня 2014 року було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації». Відтепер, виконання військово-транспортного обов'язку під час мобілізації, якщо не запроваджено правовий режим військового або надзвичайного стану, здійснюється шляхом безкоштовного залучення транспортних засобів підприємств, установ, організацій усіх форм власності для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на умовах повернення транспортних засобів власникам після оголошення демобілізації.
Проте, керівники підприємств повинні знати, що ліміти та норми безоплатного залучення, вилучення та примусового відчуження транспортних засобів встановлюються виключно Кабінетом Міністрів України.
Після затвердження таких лімітів вилучення (відчуження) транспортних засобів здійснюється районними (міськими) військовими комісаріатами на підставі розпоряджень місцевих державних адміністрацій.
Звяжіться з нами
044 209 23 52